Памяті воїнів-афганців
Що ми знаємо про Афганську війну?
Афганістан…Він став символом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер-афганець, пісок, що не дає дихати і … завжди хочеться пити.
Приблизно такими словами намагався нам описати все пережите на цій страшній війні її ветеран Хоміч Володимир Пилипович. «Ми не думали кому це потрібно, чи не потрібно – це був наказ» – сказав він. Безглуздий, нікому не потрібний наказ, не виконати який вони просто не мали права.
«Ми приїхали, а там тільки пісок – і невідомо, як тут жити, і що робити далі» .- сказав Величко М. М. – випускник ПТ КІ СумДУ 1985 року. Він теж ветеран цієї страшної війни, прийшов до нас, студентів, аби донести свої спогади, щоб ми знали, що таке війна.
Зі сцени лунали пісні про Афганістан. Вірші, написані в тому страшному пеклі, покладені на музику, болем втрати, розчаруванням і відчєм відлунювали в серцях двох мужніх чоловіків. А в нас, студентів, мурашки бігли по шкірі від почутого. В наших головах не вкладалося, як все це можна було пережити, вижити і не зламатися. Не втратили розум від пам’яті, яка не давала забути пережите.
«Хотілося б побажати, щоб у нас, в Україні, не було війни, жити, радуватися життю, і пам’ятати тих, кого з нами немає».
«Учіться – це найголовніше. І мирного неба над головою» – побажали на ветерани.
Ми разом з ними схилили голови у хвилині мовчання, хвилині пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.
Щиро дякуємо Вам, наші герої, славні люди. Дякуємо за минуле, заради майбутнього, дякуємо за те, що поруч…