Памяті воїнів-афганців

А біль Афгану навіки….

Що ми знаємо про Афганську війну?
Афганістан…Він став символом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер-афганець, пісок, що не дає дихати і … завжди хочеться пити.
Приблизно такими словами намагався нам описати все пережите на цій страшній війні її ветеран Хоміч Володимир Пилипович. «Ми не думали кому це потрібно, чи не потрібно – це був наказ» – сказав він. Безглуздий, нікому не потрібний наказ, не виконати який вони просто не мали права.
«Ми приїхали, а там тільки пісок – і невідомо, як тут жити, і що робити далі» .- сказав Величко М. М. – випускник ПТ КІ СумДУ 1985 року. Він теж ветеран цієї страшної війни, прийшов до нас, студентів, аби донести свої спогади, щоб ми знали, що таке війна.

Памяті воїнів-афганців

Зі сцени лунали пісні про Афганістан. Вірші, написані в тому страшному пеклі, покладені на музику, болем втрати, розчаруванням і відчєм відлунювали в серцях двох мужніх чоловіків. А в нас, студентів, мурашки бігли по шкірі від почутого. В наших головах не вкладалося, як все це можна було пережити, вижити і не зламатися. Не втратили розум від пам’яті, яка не давала забути пережите.

Памяті воїнів-афганців

«Хотілося б побажати, щоб у нас, в Україні, не було війни, жити, радуватися життю, і пам’ятати тих, кого з нами немає».
«Учіться – це найголовніше. І мирного неба над головою» – побажали на ветерани.
Ми разом з ними схилили голови у хвилині мовчання, хвилині пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.
Щиро дякуємо Вам, наші герої, славні люди. Дякуємо за минуле, заради майбутнього, дякуємо за те, що поруч…

Поділитися